Цей день в історії.

11 квітня : Звільнення табору смерті Бухенвальд.

Про назву концтабору Бухенвальд. Альфред Марґул-Шпербер 

Як близько звідси Веймар гомонів!

А тут — навіки мовкли голоси... 

Мене проймає невимовний гнів, 

Бо й край мій зветься: Букові ліси.

Давно було це: килим з ніжних трав 

Ліс буковий, так пам'ятний мені. 

Хлопчиськом на поляні я лежав, 

Пливли біляві хмари в вишині.

О лютий час, що сон дитячий стер

І кожен спомин взяв у колію!.. 

Коли я чую слово це тепер — 

Не можу юність згадувать свою.

Бо в спомини мої вповза кошмар, 

Який виймає серце із грудей: 

А чи оте біляве пасмо хмар 

Було не димом спалених людей?        

 (Переклад Петра Рихла)

Владимир Туркин
	БУХЕНВАЛЬД Фуражку сжав, ступаю по асфальту. Толпа густа. Но каждый — сам в себе. Кто начертал мне на моей судьбе Входить сейчас в ворота Бухенвальда... Гид говорит. Но я не слышу гида. Многоголосым криком: «Жить!» и «Жить!» Исходит молча каждая могила. И этот крик ничем не заглушить. На плиты всех, прошедших это пекло, Кто розу, кто настурцию кладет. А небо не очищено от пепла, И очищенье это не придет. Зачем я здесь? По лентам кинохроник Уже я эти камни исходил. Все в жизни тленно, Все в земле схоронят. ...Для памяти не вырыто могил. И судорогой сводятся надбровья: Страшней крюков в расщепленном стволе Халат врача, И сток — для стока крови — На выложенном кафелем столе. Бараки, печи, камеры отчаянья, И шепотом, застывшим на губах, Гид говорит: — А это вот — овчарня. Овчарня для сторожевых собак. И самым безобидным среди многих, Невидимых для глаза лобных мест Мне показался дом четвероногих, Нацеленно-оскаленных существ. Они других не обучали зверствам, Не возводили газовых печей. Они не доросли до изуверства И хищности двуногих палачей.

11 квітня 1945 року американські війська звільнили в'язнів нацистського табору смерті Бухенвальд, через застінки котрого пройшло більше 250 тисяч в'язнів, 56 тисяч з яких загинули. Сьогодні цей день відзначається як Міжнародний день звільнення в'язнів нацистських концтаборів.

Концтабір "Бухенвальд" поблизу міста Веймар почав працювати в серпні 1937 року. За роки Другої Світової війни він став одним із настрашніших, після Освенцима, таборів смерті - в ньому не було газових камер, однак щомісяця в ньому гинули сотні, а часом тисячі в'язнів, котрі не витримували важкої праці, тяжких умов утриманння, тортур і медичних експериментів. Найжорстокішою у поводженні з в'язнями була Ілзе Кох, дружина коменданта табору, прозвана за свій садизм Бухенвальдською відьмою, - вона любила бити в'язнів батогом і колекціонувала різні побутові речі, зроблені зі шкіри жертв своїх тортур.

11 квітня 1945 року, коли 3-я американська армія вже наближалась до Бухенвальду, з гестапо у Веймарі подзвонили до адміністрації концтабору і повідомили, що надсилають вибухівку для знищення всіх слідів існування табору, включаючи і його в'язнів. Однак гестапо було невідомо, що на той момент, остерігаючись наступаючих американських військ, адміністрація табору втекла, і один з арештатнтів, який прийняв дзвінок, повідомив, що вибухівка вже не потрібна, оскільки табір вже підірвано. Як не дивно, цей трюк спрацював і зберіг життя тисячам людей.

У 1951 році західнонімецький суд виніс вирок у справі Ілзе Кох, звинуваченої у знущаннях та вбивствах в'язнів і засудив її до пожиттєвого терміну ув'язнення. У 1967 році Бухенвальдська відьма покінчила життя самогубством, повісившись у тюремній камері на мотузці, сплетеній з простирадл.